Виховна година на тему: «Вічна магія книги»

(для учнів 8 класу)

(На сцені виставки рідкісних книжних видань. Журнальний столик; три стільчики; столик зі старовинними книгами і пером, фортепіано, напис: «О, Книго! Ти є скарб безцінний!».

Звучить фрагмент «Місячної сонати» Бетховена. Мелодія стихає. Виходить Книголюб).

Книголюб.

У книги люди, наче бджоли в соти,

Знесли сяйливий, чародійний мед.

Сліпцеві очі ним потри, і вмент

 Побачить сонце й голубі висоти,

Відчує мислі найстрімкіший лет.

Збагне людські страждання і турботи,

 Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов’язки чорних лент!

 Благословенна та ясна година,

Коли дитя читає «Кобзаря»,

Зір молодий прозориться, як днина,

 Злітає дух над Бескиди й моря,

Та з полум’я сльози, що не згоря,

Поволі починається людина.

(Звучить фрагмент «Місячної сонати» Бетховена. Мелодія стихає).

Книголюб (підходить до книг, бере одну з них у руки, звертається до книг). Вітаю вас, давні друзі! Ви чекали на мене... Знаю, що так! Без вас я не уявляю свого життя. Ви мої добрі і розумні наставники, сердечні порадники. Ви скарбниця добутих людством знань, невичерпне джерело мудрості. Ви - безцінні. Що сталося б із людством без вас?!

Хлопчик (із залу). Я вважаю, що нічого страшного. Сьогодні існує стільки електронних носіїв інформації, що потреба в книгах скоро зовсім зникне.

Дівчинка (із залу). Я цілком погоджуюся. Переглянути на моніторі домашнього комп’ютера ту чи іншу книгу швидше і легше, аніж іти до бібліотеки, шукати її в картотеці, а потім ще й на полицях.

Книголюб. Цікава думка. Проте я хочу за­просити вас у магічний світ, створений не комп’ютером, а книгами.

(Звучить фрагмент «Місячної сонати» Бетховена.

Хлопчик і дівчинка піднімаються на сцену до Книголюба).

Зрозумійте: книга - таке ж явище життя, як і людина. Вона народжується, має свою неповторну, бурхливу біографію, Їi життя іноді буває не лише дивним, а просто фантастичним. Історія творення книги древня. І в кожного народу - своя.

Хлопчик. До речі, мені відомо, що книжка ще за часів Київської Русі була у великій шані у наших пращурів. Київський князь Володимир Святославович відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували і розмножували книги.

Дівчинка. А за часів князювання Ярослава Мудрого у Києві при Софійському соборі засновується перша в Київській Русі бібліотека.

Хлопчик. Хотілося б побачити, як створювались ті перші книги...

Книголюб. Побачити?

(Бере книгу І. Кочерги «Ярослав Мудрий», відкриває).

Будь ласка.

(Всі сідають за стіл).

Книголюб. Запам’ятайте! Книга може все!

(Всі схиляються над, книгою. Звучить церковний передзвін* До столика зі старовинними книгами підходить Микита — монах. Він сідає за стіл, бере в руку перо, пише. На центр сцени виходить Сильвестр - поважний старець із посохом і золотим хрестом на грудях).

Сильвестр.

Благословив господь, державний Київ,

Що на горі над голубим Дніпром...

Пильнує мир і всі труди людськії,

Що їх живить земля своїм добром.

 Благослови, господь, твоїх людей,

Не забувай їх в радості і вгорі, -

0ратая,що в полі ниву оре,

Строїтеля, що камені кладе

І розчином скріпляє найміцнішим,

 Спасителя, що праведним пером

 Скарби словесні в книгу перепише.

Потщитесь, браття, треба поспішати,

 Щоб книги всі переписати нам.

Бо скоро князь повернеться Із Чюді,

Де воював і города воздвиг,

А повернувшись, зараз же розсудить,

Чи много ми переписали книг.

Прилежне бо і часто книги чтить.

Мов виноград у золотую чашу,

Вино словес він, проливає в світ.

Микита.

Благослови, премудрий, отче, слово, -

Не те чеснота, лиш би книги чтить,

А щоб від книг зерно добра й любові

В своїй душі посіяти й зростить.

Сильвестр.

І просвітить добром серця людськії.

(Звучить святковий церковний передзвін. Виходить Ярослав Мудрий).

Ярослав (до Сильвестра).

То скільки ж книг сьогодні вже готові,

І чи багато Почали писать?

Сильвестр.

Готові п’ять книжок, великий княже:

«Златая цепь», слова святих отців,

Козьми Індикоплова мандрування –

Ця книга дуже рідка й дорога,

Діяння Дігеніса Акріта

І «Шестоднев» болгарського попа.

Ярослав.

Великий труд. Спасибі, мудрий отче,

 Корисних книг замало ще у нас.

І добрій книзі більше Я радію.

Ніж золоту в коморі.

(Всі йдуть. Дзвенять святкові дзвони).

Книголюб.

Гробниці, кості й мумії мовчать,

А  слово вічне,  ніби далина.

Із темряви віків, де цвинтаря печать,

Лиш чути письмена...

(Закриває книгу).

(Звучить святковий передзвін).

Дівчинка (із центру сцени). Це надзвичайно! Ми щойно побували в далекому минулому, ми здійснили мандрівку в часі!

Хлопчик (піднімається). Так. Ця подорож до Київської Русі була дійсно пізнавальною.

Книголюб. Ми стали свідками того, як створювалися рукописні книги. Та з часом книги почали друкувати.

• Першою друкованою книгою вважають текст, відтворений ксилографічним шляхом у Кореї в період з 704 по 751 роки.
• Перша спроба книгодрукування була здійснена в 1041-1048 роках у Китаї.
• В Європі книгодрук виник в 40-х роках XV ст.
• Перша слов’янська типографія була заснова­на в 1491 році в Кракові.
• У 20-х роках XVI ст. - у Вільнюсі.
• У Москві - в 50-х роках XVI ст.
• А перша датована старослов’янська книга «Апостол» була надрукована в 1564 р. На Русі.
• Створення друкарської машинки (1814 р.) поклало початок сучасної поліграфії.
  1. Вельмишановний Книголюбе, а що за книги лежать на ось тому столику?

Книголюб. Давайте підійдемо ближче і роздивимося їх.

(Розповідь Книголюба про «Біблію» XIX ст.).

Книголюб. Ось ця книга - особлива! Її називають книгою книг. Це Біблія. Екземпляр, який ви бачите, надруковано на Русі. Він є точною копією знаменитої Острозької Біблії. (Читає передмову до Біблії).

Книголюб. До речі, юні друзі, в 2016 році ви­повнилося 112 років з часу виходу в світ першої Біблії українською мовою.

Книголюб. Як ви впевнилися, за допомогою книг можна мандрувати у часі і просторі. Ця мандрівка не потребує віз і квитків. «Усе просто», як говорив один із героїв М. Булгакова: «Ви гортаєте сторінку за сторінкою, а у вікнах уявного авто майоріють чепурні, немов іграшкові бу­диночки Німеччини, буйні хащі Латинської Америки, добіла розпечеш піщані пагорби Алжиру, верхівки соборів Відня та Барселони, що схожі иа застиглі в камені акорди органної музики».

А крім того, найкращі твори мистецтва за­вжди говорять про вічне і загальнолюдське, про те, що хвилює людину.

(Звучить фрагмент «Токати І фуги ре-мінор» Ваха. З’являється Гобсек).

Гобсек. Ну, що ви все про книги та про книги? Багато вам користі від тих книг? Дурниця це все! Нісенітниця!

Дівчинка. Шановний пане, даруйте, але хто ви такий?

Хлопчик. Звідки ви тут узялися?

Гобсек. Хто я такий? Я той, хто зрозумів головний закон життя.

Хлопчик. І в чому ж він полягає, якщо не секрет?

Скеляста гірська пустеля. Три божества - Гефест з молотом і ланцюгом у руках, Влада і Сила підводять в’язня Прометея до скелі.

Влада.

От і прийшли ми аж на самий край

 землі, в безлюдну далеч Скіфії пустельної.

 Пора, Гефесте, повеління виконать

Отцеве і до кручі стрімковерхої

 Оцього міцно прикувати зухвалого

Нерозривними ковами залізними.

Твій квіт укравши, на усе придатного

Вогню він сяйво смертним дав, - за гріх оцей

 Повинен кари від богів зазнати він,

Щоб научився Зевсові коритися

І так прихильно до людей не ставився.

Гефест.

Ось плід твоєї до людей прихильності.

Ти, богом бувши, гніву не боявсь богів

І понад міру смертним ти пошану дав –

Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти

Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,

І марні будуть скарги всі і лементи,

Бо невблаганне серце Кроніона.

(Звучить сюїта «Ромео і Джульетта»

Прокоф’єва. Гефест під наглядом Влади і Сили приковує Прометея).

Влада (до Прометея).

Тепер зухвальствуй і кради богів дари

 Для тих недовгоденних. З тяжких мук твоїх

Здолають, може, смертні увільнить тебе? Даремно Прометея прозорливого

Ім’я ти маєш - сам бо потребуєш ти

В недолі Прометея-визволителя.

Прометей.

Прийдешнє все виразно я

 Передбачаю завжди, й несподіваних

Нещасть нема для мене...

Та як мені мовчати й як повідати

Про долю нещасливих! Дав-бо смертним я

Почесний дар - за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню

 Я переніс таємно, й людям сталося

Воно на всі мистецтва їх навчителем

 Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.

(Звучить сюїта «Ромео і Джульетта»

Прокоф’єва. Гефест, Влада і Сила йдуть зі сцени.

Читець виконує уривок із поеми ТГ. Шевченка «Кавказ» ).

За горами гори, хмарою повиті,

 Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея Там орел карає,

Що день божий добрі ребра Й серце розбиває.

Розбиває та не вип’є Живущої крові, -

 Воно знову оживає І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І не ситий не виоре На дні моря поле.

Не скує душі живої І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

(Прометей рве окови, бере зі столу чашу із запаленим вогнем і йде через увесь зал, символізуючи те, як Прометей дарує вогонь людям. Звучить сюїта «Ромео і Джульетта» Прокоф’єва).

Дівчинка. Прометей втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей.

Книголюб. Долі героїв... Долі письменників... Долі книг... Є книги з благополучними біографіями, а інші... Гірко усвідомлювати, що знаменита Олександрійська бібліотека, в якій зберігались у повному обсязі поеми Гомера «Іліада» і «Одіссея» , яка в епоху римського імператора Юлія Цезаря нараховувала до 700 тис. книг-сувоїв, проіснувала майже тисячу років, загинула в вогні.

А трагедія безцінних «дамаських сувоїв»! Із них монголи зробили міст через річку Тигр; по ньому їхні полчища рухались на завоювання Арабського халіфату.

Тисячі і тисячі книг загинули у полум’ї вогнищ середньовічної інквізиції. Вогнища із книг горіли і пізніше. І навіки прокляті імена Муссоліні, Франка, Гітлера, Салазара, Піночета, котрі віддавали злочинні накази про знищення шедеврів великих геніїв.

Але на щастя, є дуже багато людей, для яких книга - святиня, бо вона храм людської думки, земної мудрості, джерело естетичної насолоди і творчості.

Хлопчик (звертається до Книголюба). Шановний Книголюбе, все-таки ви мали рацію: влада книги безмежна, і ніякі інші носії інформації не замінять П.

Дівчинка. А у мене з’явилась мрія: я хочу зібрати власну бібліотеку.

Книголюб. Це дуже похвально. Але пам’ятай: коли збираєш книги, то в багатьох речах доводиться собі відмовляти. Справжні бібліофіли збирають книги по зернинці, протягом багатьох років, вишукуючи і радіючи знахідкам, приносячи книгу додому як віднайдений скарб.

(Звучать фрагменти єврейських мелодій (акордеон). Виконує С.С. Подуфалов).

Книголюб. Кожен із нас може віднайти в книзі втіху в смутку, моральне оновлення і щастя, якщо лише вміти володіти тим дорогоцінним ключем, котрий відкриває таємничі двері цієї скарбниці.

Звучить фрагмент серенади для фортепіано Шуберта, всі герої піднімаються на сцену).

На сторінках книжок події, долі,

І часу плин, і думки глибина,

І споконвічне прагнення до волі,

І вірного кохання таїна.

Не зникне книга - мудрості перлина,

Не згубиться у мороці століть,

Допоки житиме на цій землі ЛЮДИНА –

 До тих пір буде мислити й творить.

(Звучить фрагмент серенади для фортепіано Шуберта, герої залишають сцену).