Така любов буває раз в ніколи
(вечір поезії)
Мета: розкрити незбагненну красу най хвилюючого почуття – кохання, збагатити духовний світ школярів, формувати здатність сприймати почуття любові як силу, що може перетворювати дійсність за законами краси.
Учасники: ведучі, читці, богиня Лада, закохана, Він, Вона.
Обладнання: поезії, афоризми, пісні.
Епіграф: Краса душі, краса
любові – найвища на
Землі краса.
В. Сосюра
Програма вечора:
І. Вступне слово ведучих.
ІІ. Виконання читцями поезії про кохання. Слухання музичних творів.
ІІІ. Діалог богині Лади та закоханої молодої людини.
ІV. Ода любові. Заключне слово ведучих.
Проведення вечора:
Ведучий 1. Багато написано поетами про кохання. Прекрасне й могутнє почуття, воно підносить людину, робить її вищою, благороднішою, хоча часто приносить із собою муки й страждання. Минають роки, пролітають століття, а таїна кохання вічна й незбагненна, зажди хвилюватиме, вимагатиме свого осмислення.
Ведучий 2. Нема поетів, які б не писали про любов – вже надто значиме місце вона займає у спектрі людських почуттів. Чудові поетичні шедеври про кохання створили Леся Українка і Пушкін, Франко і Тютчев, Байрон і Шекспір.
Як не любов, то що це може бути?
А як любов, то що таке вона?
Ці слова належать найпоетичнішому і найщирішому співцю кохання Франческу Петрарці.
Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання. Перу Ліни Костенко належить ряд прекрасних творів про одне з найнеповторніших людських почуттів. Поезія Ліни Костенко – класика української любовної лірики.
Ведучий 1. Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко – немовби із минулого століття. До коханого звертається на Ви, як Ганна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов – явище духовно піднесене. Суто фізіологічні, еротичні мотиви – не для неї. Вона – поет від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати й точно все розуміти. Вона знає краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття.
Читець 1. Спини мене отямся і отям
Така любов буває раз в ніколи
Вона ж промчить над зламаним життям
За нею будуть бігти видноколи
Вона ж порве нам спокій до струни
Вона ж слова поспалює вустами
Спини мене спини і схамени
Ще поки можу думати востаннє
Ще поки можу але вже не можу
Настала черга й на мою зорю
Чи біля тебе душу відморожу
Чи біля тебе полум’ям згорю
Ліна Костенко
Ведучий 2. У цьому вірші нема розділових знаків, бо це схвильований монолог, невпинний потік слів ліричної героїні, що перебуває у стані високої психологічної напруги.
Ведучий 1. Вона, любов, приходить “негадано”, “неждано”, коли душа спалахує барвистими іскорками мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Вона приходить, коли однієї неповторної миті тернисті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино.
Читець 2. Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх несмілих снів.
Вона прийшла заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
В. Симоненко
Читець 3. І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі!
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
(Звучить запис пісні “О, заспівайте дівчині романс”, слова Л. Костенко, музика О. Пономарьова).
Ведучий 2. Кохання і поезія. Вони є дзеркалом людської душі, де, мов не рентгенівській плівці, відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Чи не тому любов і лірики, мов різнойменні заряди, притягуються з такою силою, що зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя.
(Входить богиня Лада, тримає в руках два серця.)
Богиня Лада. Ні в чому так повно, радісно і світло не виражається душа людини, як в любові. Коли до людини приходить любов, то в душі людини вмирає все випадкове й розкриваються найкращі частинки її душі. Усі ми любимо так, як розуміємо світ. Історія любові кожної людини – точний зліпок з історії її ставлення до світу. Той, хто кохає, не тільки вимагає, але й віддає, не тільки прагне насолоди, але й готовий до найбільших подвигів самовідречення.
Закохана. О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, богине,
Моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
Так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддаллю,
Ні спогаду з собою не візьму.
Ліна Костенко
Відповідь богині Лади. Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Ліна Костенко
Ведучий 1. Полюбити – зрадити, гнів – любов, будні – свята, радість – печаль, фантастична зустріч – трагічна втрата – такі нюанси, злети і падіння найпрекраснішого і най хвилюючого почуття.
Читець 4. Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів – любов.
В душі щедро вона б світила, оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалась мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
- ненаглядна, злюща, чудова,
- я без тебе не можу жить!
В. Симоненко
Ведучий 2. Давньогрецький філософ Платон казав, що колись людина була цілісною і що тільки за кару розірвав її Бог надвоє, а кохання – це не що інше, як власне змагання людини віднайти свою колишню половинку. В цій легенді й міститься золоте зерно правди. Кохання – це вічний пошук одної половини другою під чарівні тони зачарованої скрипки. Коли половини знайшлитсебе й поєднались, тони скрипки затихають. Коли ж людина знайшла свою половину, але не поєдналась з нею, скрипка плаче сумно-тужливо, поки не розірвуться струни й не розіб’ється скрипка.
(Звучить запис “Мелодій” М. Скорика.)
Діалог закоханих.
Вона. Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, тільки трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Ліна Костенко
Він. Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні...
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.
Чи я люблю тебе, - не знаю, -
Спитай вночі у срібних зір,
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.
Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди по спалені покоси,
Що в раз останній роси п’ють, -
Спитай, бо я сказать безсилий...
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти, - і вирита могила,
І згасло сонце золоте.
Олександр Олесь
(Звучить запис пісні “Берег любові” з репертуар лілії Сандулеси та Іво Бобула; слова В. Крищенка, музика Г. Татарченка.)
Ведучий 1. Любов рухає світом, живить філософією життя. Тому не дивно, що ця тема залишається невичерпною, бо невичерпним є духовний світ людини.
“Невесело на світі жить, коли нема кого любить”, - писав Т. Шевченко у своїй поемі “Княжна”. Зовсім по-іншому, з притаманним тільки їй відчуттям всесвіту передає свої почуття Ліна Костенко: “Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни”.
Ведучий 2. Багато написано поетами про кохання. Це почуття, як ніяке інше, прагне висловлення. Прекрасне і могутнє почуття підносить людину, робить її кращою, вищою, благороднішою.
Послухаймо оду любові і будьмо варті цього наймогутнішого почуття!
Читець 5. Кохання може все
Світ без кохання – колюча завія,
Серце без ласки та ще й доброти.
Світ мене вабить, світ мене гріє.
Світ, у якому є ти.
Світ без кохання – холодне обличчя,
Губи зів’ялі і кволість руки.
Світ мене тішить, світ мене кличить,
Світ, де усе навпаки.
Кохання може все –
Зробити з ночі день,
В очах потухлих
Запалить світання.
Кохання може все,
Коли воно прийде,
Коли воно,
Коли воно кохання.
Світ без кохання – нездійсненна мрія,
Птаха без крил, долі присмак гіркий...
Світ мене вабить, світ мене гріє,
Світ, де усе навпаки.
В. Крищенко
|