НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ,

НІЩО НЕ ЗАБУТО!

                        До Дня перемоги

Мета: виховувати в учнів любов до рідної землі; формувати па­тріотичні почуття гордості за старше покоління, повагу до учасни­ків Великої Вітчизняної війни; сприяти пробудженню бажання ви­вчати історію своєї держави, берегти її традиції, вболівати за май­бутнє країни.

Хід свята

Ведучий 1. Над хвилями Волги,

В краю вогняному

Підводиться стовпчик

І зірка на ньому.

Вербичка в жалобі

Стоїть, мов в спокуті.

Ніхто не забутий,

Ніщо не забуто!

Ведучий 2. Не спиться ще вдовам,

Бо туга лишилась,

Для них і сьогодні

Війна не скінчилась.

Серця в них назавжди

Тривогою скуті.

Ніхто не забутий!

Ніщо не забуто!

Ведучий 1. Окопи і доти

Ще зникли не всюди.

З катами рахунки

Не зведено, люди!

Пітьма Бухенвальда,

Освенціма пута...

Ніхто не забутий!

Ніщо не забуто!

(Звучить «Шкільний вальс» І.Дунаєвського.)

Ведучий 1. Це був звичайний червневий ранок. Хіба що сонце вста­вало яскраве-яскраве. І небо було голубе-голубе. А ще...

Ведучий 2. Був випускний.

Дівчатка в платтях білих

І юнаки, ще зовсім хлопчаки,

Стрічали сонце і йому раділи,

І мріяли про щастя на роки.

Ведучий 1. Шкільного вальсу ще не стихли звуки,

Буяла дивоцвітом скрізь весна.

А мати в горі заламала руки:

По гучномовцю пролунало вже: «Війна!»

Ведучий 2. Надходив ранок. Червень. Двадцять друге.

Народжувався з квітів і роси.

Хтось з випускного проводжав подругу,

А хтось травичку зранку вже косив.

Не знали ще, що тінь лягла на плечі.

Що буде боляче дорослим і малим...

Ведучий 1. Тієї пам'ятної червневої пори, як і завжди, догорав сві­танок, сходило сонце, слухало останні звуки шкільного вальсу, який танцювали випускники 1941 року, не знаючи, що через декілька хви­лин, рівно о 4-й годині, їх закружляє кривавий танок війни, який три­ватиме 1418 днів і ночей.

Ведучий 2. Прощалися з рідними. Тамуючи тугу неповторним по­махом руки, йшли захищати рідну землю. Багатьом із них уже ніколи не повернутися до рідної хати, не побачити ні роду свого, ні рідної землі. Та пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах.

Читець. Поки в руках є сила брать каміння,

Поки с сніг, щоб стежку замітать,

Поки є руки, праця й нетерпіння,

Поки є серце, щоб пісні співать,

    Поети будуть сумно, ніжно, щиро

Писать про дні війни і в роки мирні

Та згадувать буремні ті часи,

Коли жили в землянках, в бій ходили,

За землю рідну проливали кров,

Як захищали праве діло

І мріяли про мир і про любов.

Ведучий 1. Мріяли... А попереду було 1418 кривавих, страшних воєн­них днів і ночей. Скільки ще нерівних боїв з добре озброєним ворогом попереду! Скільки атак і подвигів! Скільки горя і втрат попереду! Падали в боях друзі й однополчани, але з кожним днем зростала ненависть до ворога і мужність. У тяжкі воєнні роки солдати жили єдиним бажан­ням — розбити ворога і повернутися додому, до своїх коханих, живими.

Читець. Жди меня, и я вернусь,

Только очень жди.

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди.

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара.

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь.

Не жалей добра

Всем, кто знает наизусть,

Что забыть пора.

Пусть поверят сын и мать

В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать,

Сядут у огня,

Выпьют горькое вино

На помин души...

Жди. И с ними заодно

Выпить не спеши.

Жди меня, и я вернусь

Всем смертям назло.

    Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: "Повезло”.

Не понять не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой.

Просто ты умела ждать

Как никто другой.

Ведучий 2. З ненавистю до ворога, вірою в перемогу і любов'ю йшли бійці Б бій і перемагали.

Читець. Відвагою налиті вщерть,

Ми йшли вперед щосили,

І ворога настигла смерть,

І ми його розбили.

А хто з бійців поліг в бою,

їм вічно жить героями,

Вони із нами всі в строю —

Олег, Матросов, Зоя.

Імен хоч скільки називай,

Усіх злічить не можна.

За найдорожчий рідний край

Боєць боровся кожний.

Життя свого не пощадив

У ту хвилину грізну.

І кожен з нас би так зробив:

Умер би за Вітчизну.

(Звучить пісня «Он вчера не вернулся из боя».)

Ведучий 1. Підпільники комсомольської організації «Молода гвар­дія» на чолі з Олегом Кошовим, горда комсомолка-партизанка Зоя Космодем'янська, піхотинець Олександр Матросов, льотчик Микола Гастелло... Хіба можна перелічити всіх, хто здійснив подвиг, захища­ючи рідну землю, дорогих людей, свободу.

Ведучий 2. Героями можна назвати всіх тих, хто воював на полі бою, у лісах, боровся за свободу в концентраційних таборах. Подвиг здійснили і всі ті, хто працював у тилу, хто вирощував хліб. Слава їм, відомим і безіменним героям війни!

(Звучить пісня «Степом, степам...».)

Ведучий 1. Страшні сліди залишила війна. На території України на руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Кожен шос­тий житель не повернувся до свого дому. 1418 днів і ночей ішли воїни вогняними дорогами війни. Кожен день — як рік, кожен рік — як сто­ліття. Дорогою ціною дісталася нам перемога.

Ведучий 2. Могили, могили,.. Скільки їх лишилося на дорогах вій­ни? У них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей чудовий світ, відомі і безіменні герої, що віддали життя за Вітчизну.

(Звучить пісня В.Висоцького «Вечный огонь».)

Читець. Куди б не йшов, не їхав ти,

А при шляху спинись.

Могилі тихій, дорогій

Всім серцем поклонись.

Чи ти рибалка, чи шахтар,

Учений чи пастух, —

Запам'ятай: отут лежить

Твій найдорожчий друг.

Для тебе він. для мене він

Зробив усе, що міг, —

В бою себе не пожалів,

А рідний край зберіг.

Ведучий 1. У нашому місті теж є братські могили. У них поховані воїни, що полягли, визволяючи наше місто від фашистів. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілі голови стареньких матерів чи дружин, ніколи не приголублять сина чи дочку.

Читець. Десь під Курськом є старенька хата.

Обминають хату світлі сни.

Там і досі мати жде солдата.

Жде свого синочка із війни.

Лиш рокита бачила в той вечір,

Як притиснув руку до грудей,

Землю окропила кров гаряча

І погасла синява очей.

Не розкажуть їй гранітні кручі,

Як зоря над Корсунем встає.

Рано-вранці вербонька плакуча

Над солдатом сльози-роси ллє.

Ведучий 2. Материнське серце... Воно не може змиритися з тим, що син не повернувся, воно чекає, через роки, через десятиліття...

Читець. Над могильной плитой

Под стрелой обелиска

Только глянешь — и к сердцу комок:

Опустилась рука, положила записку:

«С днем рожденья тебя, мой сынок».

Это мама пришла,

Поседевшая рано,

Белый шрам от войны на виске.

И дышала гвоздика —

Незажившая рана

На пронзительно белом листке.

«С днем рожденья, солдат!» —

Поклоняются люди,

Облака и цветы, и трава.

Никогда для тебя

Смертной даты не будет,

Если мама осталась жива.

Начертала война

На трагических плитах

Имена, имена, имена.

Вы навек рождены,

Вы вовек не забыты,

Если Родина-мать спасена.

Ведучий 1. Шість десятиліть минуло з того дня, як замайорів над Рейхстагом прапор Перемоги. Не щезне з пам'яті людської, не піде в забуття подвиг народу нашого — перемога над фашизмом.

Ведучий 2. У цей день ми в скорботі схиляємо голови, шануючи світлу пам'ять своїх земляків, усіх тих, хто поліг у бою за нашу Вітчиз­ну, за нашу свободу. Ви з нами, живими, в строю.

Читець. Хвилина мовчання, хвилина мовчання —

Пекуча й терпка, як сльоза.

В ній каша любов, у ній наша пошана

Де тих, хто з війни не вернувся назад.

(Оголошується хвилина мовчання. Звучать удари хронометра.)

Ведучий 1. Тож слава вам, горді, сміливі люди!

Ваш подвиг ніколи народ не забуде.

У вас ми вчимося і мріяти, й жить,

Вчимося трудитись, Вітчизну любить.

Ви в беях запеклих

    Багатьох згубили,

   Сонце перемоги

   Не всміхнулось їм.

Десь в полях, в дібровах

Дорогі могили,

І про них ніколи

Не забуть живим.

(Слово надається ветеранам.)

Читець. Помните! Через века, через года — помните

О тех, кто уже не придет никогда,

Помните! Не плачьте!

В горле сдержите стоны, горькие стоны.

Памяти павших будьте достойны! Вечно достойны!

Хлебом и песней, мечтой и стихами, жизнью просторной,

Каждой секундой, каждым дыханьем будьте достойны!

Люди! Покуда сердца стучатся. — помните!

Какой ценой завоевано счастье, — пожалуйста, помните!

Песню свою отправляя в полет — помните!

О тех, кто уже никогда не споет, — помните!

Детям своим расскажите о них, чтобы запомнили!

Детям детей расскажите о них, чтобы тоже помнили!

Во все времена бессмертной Земли помните!

К мерцающим звездам ведя корабли, — о погибших помните!

Встречайте трепетную весну, люди Земли.

Убейте войну, прокляните войну, люди Земли!

Мечту пронесите через года и жизнью наполните,

Но о тех, кто уже не придет никогда, — заклинаю, — помните!

Ведучий І. Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі довіку нетлінні.

З граніту волає і грізно, і люто:

«Ніхто не забутий! Ніщо не забуто!».

Ведучий 2. Вічний вогонь палас.

Тужать берізки над ним,

Вічний вогонь вимагає

Миру і щастя живим.

Вічний вогонь клекоче:

«Люди, не треба війни,

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, батьки, сини!».

Ведучий 1. Сплетімо руки, як рід єдиний, Знесімо вище найвищих гір. Хай клич людини над світом лине: «Війна з війною! Хай буде мир!».

Ведучий 2. Твоя дитина, далекий брате, До сонця зводить розумний зір. Щасливі будьте, дитино й мати, «Війна з війною! Хай буде мир!».

(Звучить пісня «Солнечный круг».)