Творчість Тараса Шевченка на тлі українського національного відродження

       Початок XIX ст. повернув українському народові його мову як знаряддя творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В "Енеїді"     І. Котляревського, в повістях Г. Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах харківських поетів-романтиків український народ пізнавав самого себе, свій побут, свої звичаї, свої клопоти соціальні. І все ж це була література про народ, а не для народу...

   Дальший її розвиток і утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить кардинальні суспільні проблеми своєї доби.
   Найбільшою бідою тодішнього суспільства була кріпаччина. Кріпосництво трималося на самодержавстві, яке глушило будь-які прояви демократії, на неосвіченості простих людей, на колоніальному гнобленні народів, що населяли окраїни царської Росії. Отже, знесення кріпацтва передбачало розвиток демократії в країні, поширення освіти, припинення колоніальної політики стосовно поневолених народів. Виразником дум українського народу, співцем соціальної і національної свободи став Т. Шевченко. Він піднявся на височінь національного поета тому, що сказав своєму народові саме те, що потребувало загальнонаціонального усвідомлення.

 Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 році в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.  У 1822 році батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця. 

   Отож, виходить, що ще з дитячих років малий Тарас був оточений природою: народився у селі, жив у селі та пас череду у полі. Зелені ліси, розлогі степи та далекі горизонти постійно оточували Тараса. Хлопець засинав під шелестіння листя та просинався під шум вітру. Тому цілком очевидно, що не тільки страждання українського народу змушувало поета писати твори, а й природа  внесла свій вклад у його творчість.

 Шевченко, розкриваючи страждання народу, кохання, кріпацтво, поневолення селян - використовував у своїй творчості описи природи. І це робило твори тільки кращими, адже він поєднував проблемні, болючі теми з красою природи. Він міг на прикладі рослини розкрити образ дівчини, яка чекає повернення юнака і це було доречно. Не даремно Тараса Григоровича називають майстром своєї справи.

Слова – символи у творчості Т.Г.Шевченка

   Символ як універсальне загальнофілософське поняття у художній системі (народнопоетичній, індивідуально- авторській ), незважаючи на різне його походження й функціонування у цій системі, стає фактом відповідної словесно – художньої реальності, своєрідним конструктором поза яким не можна уявити конкретної мистетської даності як цілості.

   Характерною рисою символу, що ускладнює вивчення його мовної онтологічної сутності, є властивість мотивування значення не через перенос, а через фонові знання, прагматику. Словесна символіка народу виступає важливим чинником творення національно – культурної картини світу, навіть індивідуальні символи, характерні для художньо – творчого осмислення дійсності, звичайно зумовлені особливостями національного мовного типу, мовної особистості.  ВИКАЧАТИ