Великий син великого народу

Цілі: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Т. Г. Шевченка; продемонструвати різнобічні здібності Т. Г. Шевченка, його любов до рідного краю й рідної мови; розвивати читацькі інтереси учнів та творчі здібності; виховувати патріотичні почуття учнів.

Обладнання. Святково прибрана сцена: портрет Тараса Шевченка, рушники, на­писи сторінок життя і творчості Кобзаря, книжкова виставка «Наш любий Кобзар», виставка малюнків за творами Т. Г. Шевченка, проектор, екран, презентація про життя та творчість. Біля портрета написані сло­ва «Заповіту»:

І мене в сім^,ї великій,

В сім^,ї вольній, новій,

  Не забудьте пом’янути

  .Незлим, тихим словом.

і слова:

              Учітесь, читайте

              І чужому научайтесь

              Й свого не цурайтесь!

  Вислови  письменників про життя і творчість Кобзаря:

  «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства й що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».

                                                                                           О. Гончар

«…Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні його вірші приймали як благовісне, пророче слово.»

                                                                                              П. Мирний

Хід заходу

  Сцена обладнана під українську хату. Лунає музика.

 Бібліотекар. Ось уже майже півтора століття 9 березня кожного року – особлива дата в нашій країні. У цей день Україна вшановує свого великого сина Тараса Григоровича Шевченка. У цьому році минуло 200 років від дня його народження. І сьогодні наше свято присвячене цій даті. День народження і день смерті Тараса Шевченка стоять поряд – 9 і 10 березня. Між цими двома весняними датами – 47 років життя, яке стало славою й гордістю українського народу.

1-й учень

              Щовесни, коли тануть сніги

              І на рясті просяє веселка,

              Повні сил і живої снаги

              Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

2-й учень

              У росяні вінки заплетені суцвіття

              До ніг тобі, титане, кладемо,

              Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

              Тебе своїм сучасником  звемо.

1-й учень

  9 березня 1814 року  в  селі Моринцях (зараз Черкаська обл.) в сім^,ї селянина-кріпака народився  Т. Шевченко.

  На екрані уривок з відеофільму «Дитинство Тараса».

3-й учень

              Не на шовкових пелюшках,

              Не у великому палаці,

              В хатині бідній він родився

              Серед неволі, тьми і праці.

              В похилій хаті край села

              Над ставом чистим і прозорим

              Життя Тарасику дала

              Кріпачка-мати, вбита горем.

              І пісень веселих вільних

              Не співала мати

              Над колискою малого

              Хлопця-немовляти.

              Зранку йшла робить на пана,

              Діток залишала.

              Старша їх сестра Катруся

              Усіх доглядала.

2-й учень

  Невдовзі родина переїхала в сусіднє село Кирилівку (нині Шевченкове), де й минули дитячі роки Тараса. Тарас був третьою дитиною (у сім^,ї було п’ятеро). Радощів у Тараса було мало. Батько й мати з дня на день ходили на панщину, жили бідно, в нужді та злиднях.

1-й учень

Няньчила Тараса старша сестра Катерина, сама ще дитина. Вона дуже любила меншого братика: бавила, пісень співала. Зростав Тарас допитливим і кмітливим хлопчиком. Ще змалечку в серці хлопчика зародилась велика любов до простого народу, до рідної землі.

Сценка «Тарас з мамою».

(Музичний фон)

  (Заходить жінка, одягнена  в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик).    

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стов­пах держиться?

Мати. Так, мій синочку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає колискову).

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові).

На сцену виходять учні.

Учень.  Тарас  був  мовчазний, завжди чомусь за­мислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали в сім'ї «малим приблу­дою».

Учениця. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука. П'яниця-дяк  навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Тарас Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпаць­ка доля.

  (Уривок з презентації «Дитинство Тараса»).

Учень.    

              Ти взяла мене маленького за руку

              І хлопця в школу одвела

              До п^,яного дяка в науку.

• Учися, серденько, колись

  З нас будуть люди, - ти сказала.

Учениця. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Учень.

              Та матір доброю мою

              Ще молодою – у могилу

              Нужда та праця положила.

Учениця. Незадовго після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Та­раса.

Учень.

              Там батько, плачучи з дітьми

              (а ми малі були та голі),

              Не витерпів лихої долі,

              Умер на панщині!.. А ми

              Розлізлися межи людьми,

              Мов мишенята. Я до школи –

              Носити воду школярам.

Учениця. Тарас наймитує в школі, а потім най­мається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені три­надцятий минало».

Тарас читає вірш «Мені тринадцятий минало»

Сценка:

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику. Адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш маляром. Еге ж?

Тарас. Еге ж, маляром.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки маляром.

Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Ди­вись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!

Учень. Тарас наймитує, у вільний від роботи час чи­тає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його го­ря, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург і Тарас стає козачком.

Учениця.

              Хоче малювати,

              Прагне він до знань,

              Та за це багато

              Зазнає знущань.

Учень.

              Нишком він малює

              Статуї в саду,

              Вночі пише вірші

              Про людську біду…

Учениця. Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художника­ми Брюловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Во­ни побачили великі здібності молодого художника і вику­пили його з неволі.

Уривок з презентації «Історичні обличчя України»

Учень. Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з дво­ма срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам'ятки ми­нулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив у спадок Тарас Шевченко.

Презентація. Демонстрація картин Т.Г. Шевченка.

Учениця.

              Так в людському морі

              Стрілися брати,

              Що зуміли в горі

              Щиро помогти.

              Викупили друзі,

              Вольним став Тарас!

              Чом же серце втузі?

              Біль чому не згас?               

Учень.  Свою першу збірку творів (1840) поет назвав «Кобзар». Чому так? Колись у сиву давнину ходили по Україні старі люди (часто вони були сліпі), співали про своє життя, про героїчні подвиги козаків. Співаючи, вони грали на старовинному інструменті – кобзі. Назва інструменту й дала назву – кобзарі.

  Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України, але в його віршах ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу.

Учениця.

Сміливий і щирий

              Був Тараса спів.

              Був Тараса спів.

              Він гострить сокири,

              Кличе до панів.

Учень.

              За бунтарські вірші 33-річного

              Тараса забрали в солдати.

              Та малює й пише

              Він таємно там.

              Гнівні його вірші

              Страх несли панам.

Учениця. Незважаючи на заборону, Тарас Григоро­вич писав вірші й ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

              О думи мої! А слово злая!

              За тебе марно я в чужому краю

              Караюсь, мучуся… але не каюсь!

Учень. Коли Тарас Григорович Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.

Учениця співає пісню «Думи мої, думи мої…» на вірші Т.Г. Шевченка.

Учень. Туга за рідною приро­дою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликає український на­род до боротьби за волю, за кращу до­лю. Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірив у краще майбутнє свого краю.

Учениця.

              І на оновленій землі

              Врага не буде супостата,

              А буде син, і буде мати,

              І будуть люди на землі.

Учень. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилось 47 років. Надійшло багато вітальних теле­грам. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прий­шли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Тараса Шевченка було пере­везено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Лунає мелодія української пісні.

Учень.

              У нашій хаті на стіні

              Висить портрет у рамі.

              Він дуже рідний і мені,

              І татові, і мамі.

              Він стереже і хату, й нас,

              Він знає наші болі.

              Я добре знаю – це Тарас, що мучився в неволі.

              Такий ріднесенький,дивись.

              Він мов говорить з нами,

              Він на портреті, мов живий,

              Ось-ось – і вийде з рами.

Учениця.

              Тарасе, наш Кобзарю, всюди

              Приходиш нині ти, як свій,

              Тебе вітають щиро люди

              На всій Україні моїй.

Учениця.

  Я маленька українка,

  А про Тараса Шевченка

  Вже багато знаю.

  Він дитя з-під стріхи,

  Він в подертій свиті,

  Він здобув нам славу,

  Як ніхто на світі.

  А та наша слава

  Не вмре, не загине,

  Наш Тарас Шевченко –

  Сонце України.

Учень.

  Уклін тобі, Тарасе,

  Великий наш пророче,

  Для тебе вірно б’ється

  Те серденько дитяче.

  За тебе вічно б’ється,

  За твої заповіти,

  Чого батьки не зможуть,

  Те сповнять їхні діти.

На екрані портрет і слова Шевченка: Учитесь, читайте,

                                                                   Чужому научайтесь

                                                                   Й свого не цурайтесь!

Бібліотекар. Ці слова Тараса Шевченка  звернені, мабуть, до майбутніх поколінь, щоб ми, українці, знали свою історію, культуру, звичаї, рідну мову. Тому сьогодні в залі лунає українська мова і поезія великого сина України – Тараса Шевченка.

Звернення до глядачів у залі:

  Які вірші Тараса Шевченка ви знаєте?

Діти і вчителі читають уривки з творів Тараса Шевченка.

Останнім звучить вірш «Заповіт».

Бібліотекар. Пам’ятає народ свого Кобзаря, вшановує його пам’ять: іменем Шевченка названо вулиці, театри. Національний університет носить його ім.^,я. На майданах міст і сіл споруджено пам’ятники поету.

Демонстрація уривка з презентації.

Бібліотекар. Тарас Шевченко мріяв про вільну, щасливу Україну. Його мрії здійснилися.

На сцені пісенно-танцювальна композиція «Ми щасливі діти – діти України».

Бібліотекар. Сьогодні ми вшановували пам’ять геніального поета, художника України Т.Г. Шевченка. Я хочу подякувати всім, хто приймав участь у цьому виховному заході, учасників конкурсу малюнків «Малюємо за творами Шевченка». Це наша подяка і шана  великому Кобзарю.

  Живи, поете, в бронзі і в граніті,

  Живи, поете, в пам’яті людській,

  Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

  У слові праведнім, у славі віковій!