Слайд 1
Слайд 2
Леонід Косенко
Козаки:Лицарський орден України: Факти. Міфи.
Слайд 3
За честь і гідність України,
За волю, правду і добро
Вони боролись щохвилини,
Їх кров лилася як вино!
Всіх ворогів вони долали,
Всі землі наші зберегли,
Завжди від лиха захищали
І гордо прапор наш несли!
Слайд 4
Людина завжди прагнула свободи, зокрема і якомога меншої залежності від офіційної влади. Це її природне прагнення. Але за часів, коли суспільство було становим, тобто не вільним, здобути свободу від офіційної влади одна людина не могла. Її можна було досягти лише у складі якоїсь спільноти. А щоб ця спільнота могла існувати і зберігати свою волю, вона мусила мати військовий характер. Такі спільноти виникали протягом усієї давньої історії, середньовіччя і початку Нового часу.
Слайд 5
Однією з таких спільнот було запорозьке козацтво. Саме йому і присвячена ця книга. Про запорозьких козаків написано чимало. Одні автори їх вихваляють і романтизують, інші ставляться до них з іронією.
Слайд 6
Проте у книзі, що пропонується до уваги, подається відмінна від попередньої думка. Річ у тому, що в запорожців було багато попередників та сучасників у різних кінцях світу, які багато в чому нагадували їх.
Слайд 7
Отже, спираючись на загальновідомий матеріал про життя, звичаї, традиції запорозьких козаків, автор робить спробу порівняти їх з аналогічними явищами всесвітнього історичного процесу. Це дає змогу зовсім інакше подивитися як на них самих, так і на інші подібні суспільні утворення, які виникали в процесі історичного розвитку людства.
Слайд 8
У книзі проведено своєрідний порівняльний аналіз, де запорозьке козацтво розглянуто у паралелі з різними вільними спільнотами: іллірійськими піратами, вікінгами, новгородськими ушкуйниками, а також із знаменитими сучасниками запорожців – флібустьєрами Карибського моря.
Слайд 9
Проводячи доволі серйозну аналітичну роботу, автор розглядає феномен запорозького козацтва у різних аспектах – політичному, економічному, військовому.
Слайд 10
Крім досить цікавих ілюстрацій, книгу збагачують карти, цитати з хронік, а також фрагменти з художніх творів, що дозволяють краще пройнятися духом описуваних часів.
Слайд 11
Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а вміло захищала себе від ворогів. Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно було жити українському народу в неволі. І почав він утікати в пониззя Дніпра. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред швидкої Дніпрової води, вони заснували Запорізьку Січ.
Слайд 12
Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах.
Слайд 13
Вклонімося вдячною пам’яттю Петру Сагайдачному, добра козацька слава якого вже четверту сотню літ живе в народній пісні.
Слайд 14
Згадаймо Михайла Дорошенка, талановитого козацького ватажка, якому судилося покласти голову за знедолену, поруйновану, спустошену через війни Україну.
Слайд 15
Повернімося пам’яттю до великого державного мужа, гетьмана Богдана Хмельницького, котрий, створивши державу, рятуючи в темному лихолітті свій народ на кращу долю, підписав із московським царем угоду про поєднання України з Росією.
Слайд 16
Гей ви, хлопці-запорожці,
А де ж ваша сила?
Чи свою козацьку славу
Ви не розгубили?
Будьмо, хлопці-запорожці,
Завжди пам’ятати:
Хто безсилий, той безкрилий,
Тому не літати.
Слайд 17
Віддамо шану Івану Вигонському – найближчому соратнику та щирому помічнику Богдана, який ставши гетьманом, намагався здійснити те, що не встиг Богдан.
Слайд 18
Хай у мороку безвісти не загубиться згадка про Івана Самойловича – хоч би тому, що занадто дорогою ціною було ним заплачено за гетьманську владу.
Слайд 19
Згадаймо Івана Мазепу. Приказкою «Від Богдана до Івана не було гетьмана» народ визначає своє ставлення до цієї людини.
Слайд 20
Вшануймо Павла Полуботка, закатованого в петропавлівських підземеллях за те, що хотів відстояти вільності українського народу.
Слайд 21
Козаки – розумні люди.
Козаки безстрашні всюди.
Козаки – борці за волю,
За народні щастя й долю.
Слайд 22
Книга стане у нагоді учням середніх і старших класів під час підготовки до уроків історії, збагатить наш внутрішній світ, допоможе розібратися в історичних перипетіях і пробуде національну самосвідомість. Я раджу вам її прочитати і отримати велике задоволення.
Слайд 23
Скрізь гриміла ваша слава,
Що живе й донині.
Стала слава козацька
Славою Вкраїни.
Нині – вільна й незалежна
Україна-ненька.
Її ревно захищають
Нові козаченьки.
Не вернуться козаченьки,
Не встануть гетьмани…
Т. Шевченко
1775 року цариця Катерина ІІ ліквідувала Запорозьку Січ здебільшого через те, що вона недостатньо контролювалася офіційною владою, а також з інших причин. Подібна доля спіткала й інші вільні військові спільноти, які громилися офіційною владою. І запорожці, і флібустьєри, яких поважали люди пересічні, відійшли до світу легенд і переказів.
Саме це врешті зумовило позитивне ставлення до них у суспільствах подальших часів. Книги повнилися романтизованими образами і козаків, і флібустьєрів, і благородних розбійників. Така романтика після розгону Запорозької Січі супроводжувала всю подальшу українську історичну і суспільну думку і вона збереглася дотепер, культивуючись уже в незалежній Україні. У 1990-х роках виходили навіть президентські укази та урядові розпорядження про збереження козацьких традицій. Тоді ж, на початку 1990-х років, з помпою відсвяткували 500-річчя запорозького козацтва, почали виникати різні «козацькі» організації, які нібито відроджують традиції і звичаї запорозької вольниці.
Проте історія не стоїть на місці: часи змінюються, змінюється і сам дух епохи. Сучасне українське суспільство, як і світова спільнота, зовсім не схожа на середньовічне, а отже, в буквальному розумінні, вільну військову спільноту типу Запорозької Січі відновити вже не можливо. Сучасні українські козаки нагадують собою запорожців так само, як і сучасний скандинав – вікінга, як француз – галла римських часів і так далі. Це люди, які живуть звичайним сучасним життям. І, примірявши на себе образ людини ХVI-XVIII століть, можна справити, м’яко кажучи, враження дивака. Справді, серед людей ставлення до сучасних козаків здебільшого викликає іронію, якщо не сарказм.
Та й самі сучасні українські козаки далекі від того образу, який намагаються відтворити, як і взагалі їхні організації – від запорозької спільноти часу. Чи можна собі уявити грабіжницькі набіги на Туреччину і Крим сучасних запорожців, європейські та польські погроми, скоєні ними? Звичайно, ні, хоча це були суттєві складові існування тодішньої запорозької спільноти. Та й за зовнішнім виглядом вони нагадують російське козацьке військо початку ХХ століття. Немає ані жупанів, ані шапок зі шликами чи шароварів. Натомість є мундири з золотими погонами за типом царської чи навіть радянської армії.
Сучасна козацька організація – це звичайнісінький клуб за інтересами. У ній можна лише набути знання про козацьке життя, можна організувати якийсь показовий виступ під час свята, можна навіть до певної міри займатися політичною діяльністю, але не більше. До того ж така організація є вельми бюрократизованою і нагадує собою лише регулярну армію. У її статті розписано буквально все: чини, звання, форма, нагороди, відзнаки тощо, що було не притаманне запорозькій спільноті.
У будь-якій сучасній державі вільна військова спільнота зараз – це, кажучи офіційною мовою, незаконне збройне формування і об’єкт інтересу правоохоронних органів. Отже, і історичні умови, і психологія сучасних людей ніде у цивілізованому світі не сприяють виникненню подібних формувань. Тож слова Т. Шевченка, наведені в епіграфі до цієї післямови, є справедливими, правильними і логічними. Треба рухатися далі й залишати запорозьку спільноту на подальше вивчення історикам, а також письменникам і поетам для створення нових художніх творів.
|