«Подорож до Книгограду»

Мета уроку:  дати учням загальні відомості про книжку як історичну пам’ятку людства; ознайомити з основними історичними етапами створення книги, допомогти учням зорієнтуватися у книжковому світі; навчити користуватися додатковою літературою і каталогом; сприяти відвідуванню школярами бібліотек, залучати їх до книг, формувати вдумливого та уважного читача.

Обладнання: ілюстрації до художніх творів; куточок, присвячений українській духовності; виставка книг з історії книгодрукування, про книги та читання.

Зміст уроку. 

                   Бібліотекар. Дорогі учні! Сьогодні в нас бібліотечний урок і водночас своєрідне свято бібліотекаря. Ми будемо проводити його у формі гри (уявної мандрівки) за такою темою: «Подорож до Книгограду», а епіграфом послужать слова древнього мудреця Цицерона: «Дім, в якому немає книг, подібний тіла, позбутого душі». І це - дійсно так, бо книга - святиня, без якої немислиме життя людини, без книги  воно стає сірим, одноманітним і буденним. Тому з книгами ми йдемо по життю, з ними почуваємо себе впевненішими і мудрішими.

         Сьогоднішня мандрівка ставить перед нами та мету: дізнатися про перші книжки, навчитися орієнтуватися в книжковому світі. Допоможе нам у цьому виставка книг про книги та читання.

         Перша зупинка має назву: «Книги - діти розуму» (Джонатан Свіфт).

Ми дізнаємося про те, як книга прийшла до людей і яке вона має значення для роз­витку людства. Почну з висловлювань про книгу:

Ø     У книгах - світло мудрості

                                                          («Повість минулих літ»);

Ø     Книга - морська глибина.

                                  Хто в ній пірне аж до дна,

                                  Той, хоч і труда мав досить,

                                Дивнії перла виносить.

                 (І. Франко) 

А тепер наша творча група запропонує вашій увазі вірші про книгу Дмитра Павличка та Марини Цвєтаєвої:

Читець (декламує вірш Дмитра Павличка).

У книги люди, наче бджоли в соти,

Знесли духовний, чародійний мед.

Сліпцеві очі ним потри, і вмить,

Побачить сонце й голубі висоти,

Відчує мислі найстрімкіший лет,

Збагне людські страждання і турботи,

Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов’язку чорних лент!

Благословенна та ясна година,

Коли буквар до рук бере дитина,

Коли читає «Кобзаря» юнак,

Коли Франка «огромнії сонати»

Підносять дух, коли говорить Гете,

Шекспір, Міцкевич, Лєрмонтов, Бальзак.

Читець (декламує вірш Цвєтаєвої «Книги в красном переплете»).

Из роя детского житья

Вы мне привет прощальный шлете,

Не изменившие друзья

В потертом красном переплете.

Чуть легкий выучен урок,

Бегу тотчас же к вам, бывало.

«Уж поздно!!» - «Мама, десять строк!»

Но, к счастью, мама забывала.

Дрожат на люстрах огоньки...

Как хорошо за книгой дома!

Под Грига, Шумана, Кюи

Я.узнавала судьбы Тома...

Темнеет... В воздухе свежо...

Том в счастье с Бекки полон веры.

Вот с факелом индеец джо

Блуждает в сумраках пещеры...

Читець (продовжує декламувати вірш Марини Цвєтаєвої):

Кладбище... Вещий крик совы...

(Мне страшно!) Вот летит чрез кочки

Приемыш чопорной вдовы,

Как Диоген, живущий в бочке.

Светлеет солнца тронный зал,

Над стройным мальчиком - корона...

Вдруг - нищий! Боже! Он сказал:

«Позвольте, я наследник трона!»

Ушел во тьму, кто в ней возник.

Британии печальны  судьбы...

О, почему средь красных книг

Опять за лампой не уснуть бы?

О золотые времена,

Где взор смелей и сердце чище!

0    золотые имена:

Гек Финн, Том Сойер, Принц и Нищий.

         Бібліотекар. Я хочу звернутися до вас, учні, з таким  запитанням: «Чому Свіфт казав, що «Книги – це діти розуму?» .Як ви розумієте цей вислів? Поясніть його,  використовуючи цитати з прочитаних віршів.

        Думаю, що цікавою і корисною буде для нас інформація, яку підготувала творча група на тему «Як книга прийшла до людей».

1 учень. Давним-давно на землі  книжок не існувало, бо люди ще не вміли їх робити. Але потреба записувати, передавати іншим якісь відомості, досвід, знання виникла у людей дуже давно. Тож «сторінками»найдавніших книжок стали стіни печер, каміння, сокири вояцькі щити. Писали на всьому й абичим. Бо ж не  було тоді ані паперу, ані олівців, не знали люди і літер - їх замінювали малюнки.

2 учень. Згодом винайшли перші абетки, додумалися писати на глиняних табличках, потім їх сушили і випалювали на вогні. Та хіба на таких сторінках-цеглинах багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незугарні! Коли, скажімо, якийсь учений  збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі  «книги», йому потрібен був віз.

3 учень. У далекій Африці, на берегах повноводних річок, простягнулися нескінченні зарості  болотяної рослини — папірусу. Люди використовували його на будівництві. Якось один  чоловік лагодив хату. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на осонні. Через деякий час він побачив, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки.

4 учень. Ще більше  здивувався чоловік, побачивши, що стрічки добре вбирають фарбу. Значить на папірусі можна писати! Відтоді з'явилися книжки, а краще сказати - сувої з папірусу. Писати на сухих стеблах папірусу було зручно, але через кілька років такі «книги» ламались і розсипалися.

5 учень. Цар Пергамського царства Ємен I вирішив створити бібліотеку, яка б перевершила Олександрійську. Про це дізнались єгипетські фараони і заборонили вивозити папірус до Пергамського царства. І тоді Пергамі знайшли інший матеріал для письма. Вироблявся він зі шкіри телят і ягнят. Цей тонкий і надзвичайно міцний матеріал називали пергамент. Великий аркуш пергаменту згинали у вигляді зошитів зшивали й утворювалася книга, подібна до сучасної.

6 учень. Декілька пергаментних книг, створених у Київській Русі, збереглися й донині. Однією з них є «Остромирове Євангеліє». Крім пергаменту, на Русі писали ще й на корі звичайної берези – бересті.  З історії ви добре  знаєте про берестяні грамоти.

      Бібліотекар. Отже, ми дізналися про такі матеріали для письма, як глиняні таблички, папірус, пергамент, береста. А де ж почали застосовувати для письма папір і де вперше його було виготовлено?

    1 ученик. Справжній папір, на якому пишуть сьогодні, навчилися робити 2 тисячі років тому у Китаї. Тоді і почали писати книги, бо перші книги були рукописними, й одну книжку бувало переписували декілька років. Китайці довго тримали в секреті виготовлення паперу. За розголошення секрету його виготовлення майстра чекала смертна кара.

     2 ученик. І лише у XIII ст. навчилися виготовляти папір у країнах Європи. Та з винайденням паперу робити книжки було ще дуже важко. Адже їх писали від руки спеціально навчені майстри – переписувачі. Вони писали уставом, на півуставом та скорописом, тобто красивими літерами з елементами прикрашання та звичайними, без прикрас, літерами.

     3 ученик. Така робота тривала місяцями, роками, а то й десятиріччями. Потім книгу «одягали» в оправу, оздоблену сріблом, золотом, дорогоцінними каміннями. Оправи закривали застібками, деякі зачиняли на замок. Коштували книжки дуже дорого.

     4 ученик. Так минали роки, а попит на книжки зростав і люди почали думати над тим, як пришвидшити і спростити процес виготовлення книги. І придумали: спочатку текст вирізали на дошці, а потім отримували відбиток. 1447 року німець Йоганн Гутенберг виготовив окремі букви, відливши їх із металу.

     5 ученик.  Відтоді друкарні з’являються в різних містах і країнах. Відомий білоруський просвітитель і перекладач Франциск Скорина організовує друкування книжок у Празі і Вільнюсі. 19 квітня 1563 року чудові майстри Іван Федоров і Петро Мстиславець у Москві почали складання першої датованої російської друкованої книги – «Апостол».

     6 ученик. Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 році у Львові Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. Це був перший друкований підручник у східних слов’ян, який знайдено в Римі1927 року. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету в США. 

         Бібліотекар. Сьогодні на наш урок ми  запросили «Її Величність Книгу». «Книга» повідомить цікаву інформацію про себе.

         «Книга». З певністю можна сказати, що за  часів Київської Русі  книжка була у великій пошані. Так в  одній з них читаємо: «Ум без книг, як птиця без крил. Як і вона злетіти не може, так і ум не домислиться досконалого  розуму без книг». Для того, щоб виготовити одну копію рукописної книжки, необхідно було працювати  не один день і не один місяць. Тому  переписувачі  й раділи, закінчивши роботу. І частенько залишали   на згадку таку приписку: «Як радіє заєць, вирвавшись  із тенет, а птах — із сіті, а боржник – од лихваря, а холоп — від господаря, так само радіє переписувач , закінчивши книгу, дописавши останню сторінку».

         У Давній Русі переписувачі книг вигадливо при­крашали рукописні сторінки. Вони виділяли першу літеру рядка і надавали їй незвичайної форми та яск­раво розфарбовували. Ось чому ми кажемо: «З черво­ного рядка».

         Учитель. Наступна зупинка нашої уявної мандрівки має назву: «У гості до книжкового дому». Щоб ви отримали краще уявлення про бібліотеку, до нас прибула гостя, бібліотекар школи. Запро­шуємо її до слова.

         Бібліотекар. Слово «бібліотека» — грецького по­ходження, а перекладається так: «бібліо» — книга, «тека» — зберігання. Отож, це місце, де зберігаються книги.

                   Бібліотеки мають свої давні історії. В Стародавньому Єгипті бібліотеки мали дуже гарну назву: «Аптека душі» або «Притулок мудрості», або «Будинок життя», але користуватися ними могли тільки багаті знатні люди, фараони та жерці храмів. Для простого люду вхід до бібліотеки був закритий.

         Були бібліотеки і в Передній Азії ще в VII-VI тисячолітті до н.е. Археологи при розкопках знайшли залишки палаців, в одному з яких була бібліотека, яка налічувала 30 тис. книг. Всі вони згоріли, тому що були зроблені з глини. 

     У нас на Батьківщині, ще за часів Київської Русі, книга була у великій пошані. Відомий школярам з історії київський князь Володимир Святославович (жив він тисячу років тому) відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували, розмножували книги. А в часи князювання .Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі засновується перша у Київській Русі бібліотека.

         Сиділи переписувачі в соборі, переписували книги, перекладали з інших мов. Потім з Києва книги по­трапляли до інших міст. Варто нагадати, що коштува­ли тоді книги дуже дорого, виготовлялися вони з пер­гаменту. А ще ж палітурка! Її оздоблювали коштов­ним камінням, золотом, сріблом. Тому не дивно, що до полиці книги частенько прикріплювали ланцюгом.

                   З «Повісті минулих літ» — нашого славного літо­пису — ми дізнаємось про таке: «Любив Ярослав кни­ги, читав їх часто: і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов'янське письмо. Написали книг вони велику силу, ними по­вчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу...

                   Велика бо користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це — джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі, в книгах — світило мудрості..., якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі».

                   На жаль, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році доля їх невідома. Є припущення про те, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме? Поки що невідомо. Може, комусь із наших читачів поталанить: виросте, вивчиться і знай­де книгозбірню, свідчення віків про давню культуру наших предків.

                   Про бібліотеку, засновану в далекому XI столітті, нам нагадує пам'ятний знак, установлений на території заповідника «Софійський музей». На камені зображено Ярослава з книжкою в руках і викарбовано рядки з літопису: «Року 6545 (1037) Ярослав цей, син Володи­мира, засіяв книжними словами серця вірних людей. Велика ж бо користь людині від учення книжного».

                   Бібліотекар. Зараз ми послухаємо повідомлення, пов'язані з бібліотекою, під рубрикою «Це цікаво». І знову це зробить творча група.

    1 учень. У Давній Русі книги складались у короби. Так вони краще зберігались. У далекому минулому книги зберігалися під монастирськими склепіннями, прикуті ланцюгами.

    2 учень. Забудькуваті читачі були в усі часи. Так  у 1975 році в одну із англійських бібліотек була повернена книжка «Вчись в'язати та вишивати», читачка так захопилася нею, що протримала її 43 роки.

   3 учень. Рекорд неуважності був зафіксований у  бібліотеці Кембріджського університету, куди книга була повернена через триста років! Отож, дійсно, краще пізно, ніж ніколи!

                   Учитель. Відомий російський класик Л.Толстой радив: «Читати все не варто, читати потрібно лише те, що відповідає на запитання, які виникають». Тому знову ми звертаємося до бібліотекаря, який нам допоможе зорієнтуватись у книжковому світі, навчить  вибирати необхідну і цікаву книгу.

                   Бібліотекар. Важливо знати, що всередині книги, крім сторінок тексту, є титул, а в окремих випадках і шмуцтитул, і фронтиспіс. На титулі (титульній сторінці) вміщують назву книги, прізвище автора, художника, назву видавництва, місце і рік видання, вказують, для кого вона призначена. Титул є також першою сторінкою книги. На звороті титулу друкують анотацію — короткий зміст книги. Шмуцтитул - окремий аркуш у книзі з назвою частини або розділу.  Інколи шмуцтитул розміщують у верхній частині  першої сторінки тексту даного розділу (частини).

                   Фронтиспіс — це малюнок, розташований поруч з титулом, на лівій сторінці. Він відображає характер всієї книги, або є ілюстрацією до найважливішого епізоду. Це може бути також і портрет автора або головного героя твору.

                   Є в книзі й вихідні дані. Це паспорт книги. Тут можна знайти ім'я та по батькові автора, його прізвище, прізвища видавничих працівників, які доклали; рук і вміння до створення книги (редактор, художній редактор, технічний редактор, коректор, відповідальний за випуск). Тут знайдемо, коли книжку здано до набору в друкарню і коли її почали друкувати, який її формат, тираж та ціна, а також - адреса поліграфічного  підприємства, де виготовляли книгу.

         Анотація до книги, зазвичай, розміщується на звороті титулу і слугує для попереднього ознайомлення читачів зі змістом книги. Іноді в анотації містяться елементи оцінки книги та короткі відомості про її  автора. Таким чином, анотація — це один із важливих компонентів довідкового апарату книги.

         Часто наприкінці книги можна знайти бібліографію. Це список книжок та статей на тему, що  розглядається, або покажчик використаної літератури. За літературою, вказаною у бібліографії, можна більш докладно розглянути питання, що цікавлять читача.

         Каталог — це складений у певній послідовності перелік книг. Це своєрідне «серце» кожної бібліотеки. Саме завдяки каталогам можна швидко дізнатися, чи є необхідна книга в бібліотеці. Для того, щоб легко було знайти потрібну книгу, існують різні види каталогів. Наприклад, алфавітний, в якому відомості про книги  розміщені в алфавітному порядку; систематичний — де відомості про книги систематизовані за якимись ознаками.

         Учитель. Завершує нашу уявну мандрівку зупинка з такою назвою: «У шафі в мене - скарби століть...» (Давид Кугультинов), або «Твоя домашня бібліотека». Бібліотекар розповість про умови зберігання книг у домашній бібліотеці.

         Бібліотекар. Важливо знати, що книги у домашніх шафах краще ставити не абияк, а у певному порядку. Окремо — художні (вірші, казки, оповідання, повісті), окремо — науково-пізнавальні (про природу, техніку, науку тощо). У кожному з цих підрозділів зручно ста­вити книжки за абеткою; добре, коли бібліотека різно­манітна за своїм характером, тому зручно, коли під ру­кою будуть і словники, і збірки прислів'їв та приказок. Необхідно берегти книги, тримати їх у гарному стані. При користуванні не слід робити поміток на її полях, загинати сторінки. Книжка від цього псується. Не вар­то вкладати між сторінок зайві предмети, треба пам'ятати, що пил і волога — запеклі вороги книги. Згубно діє на книжку і пряме сонячне проміння, від цього книги вицвітають, а також руйнується папір. На поличці книжки мають стояти вільно. Між верхніми обрізами книжок і верхньою поличкою слід залишити вільне місце для проникнення повітря.

Учитель (робить підсумок уроку). Мандрівка наша закінчена. Дякую всім за участь у ній і висловлюю сподівання, що від сьогоднішнього дня ви ще більше будете любити книгу, яка є джерелом знань, бо тільки знання є нашим порятунком, вони можуть зробити нас духовно сильними, чесними, розумними людьми, які здатні щиро любити людину, поважати її працю і сердечно любуватися прекрасними плодами її безпе­рервної великої творчості.

  Бажаю успіхів вам на цій стежині пізнання!