«Як книжка прийшла до людей»

Бібліотекар: Друзі, хто з вас не любить читати книжок? Книжок, у яких так багато барвистих малюнків. Відкриєш першу-ліпшу – опинися у далекій казковій країні. В тій країні живуть добрі і кумедні велетні, веселі маленькі чоловічки, або просто ваші ровесники. Ростуть там велетенські ріпки, такі, що цілий гурт їх із землі не може вирвати. Відважні герої б’ються там за правду з лютим ворогом…

Бібліотекар: А давно-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. «Сторінками» найдавніших книжок були камені, стіни печер, сокири, вояцькі щити. Писали на всьому, бо ж не було тоді ні паперу, ні ручок чи олівців. Люди додумалися писати на глині, яку потім сушили і випалювали на вогні. Та хіба на глиняних сторінках-цеглинках багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незручні. Коли, скажімо, якийсь вчений збирався в дорогу і брав з собою дві-три такі «книжки», то йому потрібен був віз.

Бібліотекар: З часом люди навчилися робити легкі та зручні книжки – з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили у стародавньому місті Пергама – через те папір із шкіри назвали пергаментом. Але ці книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкури з цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого зробити книги, щоб вони були дешеві і простіші. І знайшли.

Бібліотекар: У далекій Африці на берегах повноводих річок тягнулися нескінченні зарості болотяної рослини – папірусу. Той папірус люди використовували на будівництві. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на осонні. Через деякий час він побачив, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки. Ще більше здивувався чоловік, коли побачив, що на стрічках добре зберігаються сліди від фарби. Значить на папірусі можна писати. Відтоді з’явилися книжки. Книжка з папірусу – це довга стрічка, що намотується на палицю. Писати на сухих стеблах з папірусу було зручно, але через кілька років такі книги ламалися та розсипалися.

Бібліотекар: Чим тільки не писали люди! І гострим каменем, і кісточками, і металом, і кукурудзяними стеблами, і гусячими перами, а пізніше різними ручками.    Своєрідні книги – це малюнки древніх предків на стінах печер. Так, на стінах храму у Фівах вирізьблений найдавніший літопис. Стіни храму є своєрідною книгою, найбільшою у світі за своїми розмірами – кам’яні сторінки її сягають 40 метрів у ширину!      Найбільше у світі видання – це багатотомна збірка «Акти і публікації Британського парламенту 1800-1900 років». Усі томи збірки важать разом 31 тону. Для того, щоб прочитати їх потрібно понад 6 років. На оправу видання пішла шкіра 34 тисяч кіз.    Найбільша книга у світі знаходиться у Державній бібліотеці в Німеччині (Берліні). За «Книгою рекордів Гіннеса» - це гігантський атлас вагою 120 кг. Виданий він у 1661 році і має розмір 170 на 110см. Найменшу у світі книжку також створили німецькі майстри, вона форматом трохи більша ніж 2мм.

Бібліотекар: Книга ще за часів Київської Русі була у великій пошані. Київський князь Володимир відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували та розмножували книги. А в часи князювання Ярослава Мудрого при Софійському соборі засновується перша в Київській Русі бібліотека.. Унікальною пам’яткою рукописного книжкового мистецтва є « Пересопницьке Євангеліє».

Бібліотекар: Справжній папір, що на ньому пишуть сьогодні, люди навчилися робити дві тисячі років тому. Тоді й почали в багатьох країнах писати на папері, бо книги були рукописними і одну книжку переписували бувало кілька років. Минуло багато часу поки з’явилося книгодрукування. На Україні це сталося в 16 столітті. У Львові 15 лютого 1574 року Іван Федоров надрукував книгу «Львівський Апостол». В знаменитому Острозі пізніше він надрукував ще 5 книг, серед них – славетна «Острозька Біблія». З основами друку у Європі були знайомі ще в 13 столітті. Однак, до 14 століття найпоширенішими були літописи – своєрідні книги «щоденники», де нотувалися річні події (літо – рік).     Писали їх літописці (найвідоміший Нестор) на бересті – корі звичайної берези. Справа була нелегкою – літописець часто стояв на колінах і старанно виводив букви. Літописи зберігаються дуже довго – століття.

Бібліотекар: А чи знаєте ви де зберігаються книги? Правильно, в бібліотеках або книгосховищах.

Найменша в світі бібліотека – в індійському місті – Амрістарі. В ній зберігається… одна книга. Найбільша в світі бібліотека – в Москві. В ній нараховується понад 36 млн. книг, написаних на 247 мовах світу.

Бібліотекар: Який же шлях проходить книга, щоб потрапити до рук читача?     

Вчені, письменники працюють над змістом книги, у видавництвах редактори, художники, люди багатьох професій готують її до набору. В друкарні , на спеціальних машинах виготовляють сторінки майбутньої книги. Потім її зшивають, переплітають і відправляють до бібліотек та магазинів.

Бібліотекар: Тепер книжка всюди поруч з нами. Шануйте її, друзі, любіть та бережіть, адже в неї вкладено працю багатьох людей. Хороша книга – щирий друг та порадник, вона збагачує розум, формує душу.